1 день
Ти лежиш, нічого не відчуваєш,
                    тіло розслаблене,
                            немає сили вичавлювати із себе емоції,
                                    ти просто віддихаєш, а очі мучаться в
безжальній агонії болю, їх ніби вирвали
і кинули у вогонь, відчуття обпеченості
заставляє закривати такі важкі повіки
і не хочеться дивитися на світ приниження,
на світ пустоти, на світ самотності,
на пустелю без емоцій,
                         і після мільйона разів старання
                            піднятися ти засинаєш…

2 день
Яскраве світло дня ріже очі,
просвічуючись крізь шпаринку у вікні.
Так важко дихнути, так одиноко –
це найсамртніший день у моєму житті.
Спека дня б’є в обличчя, залишаючи
глибокі порізи на шкірі;
хочеш сказати щось, але немає голосу, ти нічого не чуєш, живеш в німому світі, горло роздирає нестерпний біль несправедливості, ти підводишся, але стати не можеш,
щось згадуєш, щось намагаєшся але не можеш, голова в безнадії опускається …